Сторінки

"Маленький Китай" або "булгаковська нація"

Село Піщане (колишня Володимирівка, давня Булгакова)  виникло на початку XIXст., першими жителями якого були сім’ї кріпосних селян з Курської губернії, яких було виміняно на собак поміщиком Булгаковим.
Тяжким було життя селян сіл Пустопілля і Володимирівки. Селяни працювали на поміщика по 3-4 дні. Та ще крім цього  із свого бідного господарства вони віддавали поміщикові продукти і гроші. Тож людям залишались напівголодне існування і темрява.
Не покращало становище селян і після відміни кріпосного права. Майже вся земля належала поміщикам, на яких виникли економії Дмитряна (3645 десятин землі) і Ганни Задонської (7304 десятин землі).
Особливо велика економія була у Ганни Задонської. Із 7304 десятин землі більша половина оброблялася. В економії працювало біля 200 однолемішних і дволемішних плугів, паслося біля 10000 тонкоруних овець.
 Селянські господарства були дуже бідні і не могли звести кінці з кінцями. Так в 1883 році селяни села Пустопілля мали на двір по 3-5 десятин землі, на 43 господарства мали 36 коней, 27 плугів, 63 борони. За рахунок такого господарства селяни не могли  прогодувати свою сім’ю, тому вони йшли в найми до панської економії. Але оплата праці була такою малою, що заробляли вони тільки на ячмінний хліб і приварок без жирів.
В селах панувала страшна темрява і відсталість. Грамотних було шість чоловіків і одна жінка. Ще тяжчим в економіях було життя наймитів, які приїздили на заробітки з бувшої Київської губернії (тепер Київська і Черкаська області). Працювали від зорі дозорі за мізерну плату і погані харчі. А спали в бараках на соломі. Тому наймити, приїжджі і місцеві, часто бастували, вимагаючи кращих харчів і оплати праці.
Найдавнішіми булгаківськими родинами є сім’ї Безсонових, Рижкових, Мілютініх, Леонових. На фото: Рижков Савелій Андрійович, який  народився в 1894 році в родині сільського вчителя та його дружина - Безсонова Анастасія Юхимівна, 1896 року народження. В родині Безсонових, крім Анастасії росли  Іван, Кирило, Максим, Михайло,  Євдокія.
Сім’я Рижкових ростила 6 дітей. В 1940 році народився Валерій Савелійович.
Всі Рижкові грали на гармошці, співали та найбільше хотів професійно навчитися грати Валерій. До служби в армії ходив на Рущину до Миколи Барвінка на навчання. Після повернення з військової служби вступив до Кіровоградського музичного училища, згодом до Кіровоградського педагогічного університету.
Павло Сидорович Мілютін та його дружина Марія Олексіївна також були одними з старожилів Булгакової.  Їх донька Катерина Павлівна (Мілютіна), 1927 року народження., в 1948 році вийшла заміж за Безсонова Григорія Івановича, (фото) 1924 року народження, який в грудні 1947р. повернувся з війни і сьогодні проживає в м. Бобринці на вул.Каштановій. Зі слів Григорія Івановича Безсонова село Булгакова має багату історію. Його називали «Маленький Китай» через те що сім’ї були багатодітними. Його батько розповідав, що дуже давно Булгаков, який займався розведенням собак одного разу виміняв породистих цуценят на кріпосних селян в Курській губернії й привіз сюди на поселення. Місцеві жителі говорили на себе «булгаковська нація», бо достеменно не знали  свого родового коріння.
Під час революційних подій в лютому 1918 року селяни сіл Пустопілля і Володимирівки  розібрали з панської економії худобу, реманент, посівне насіння і стали ділити між собою поміщицьку землю.
 Траплялося, що бувші економи поверталися та хотіли відібрали землю у селян, вимагали від селян повернути панську худобу, с/г реманент, зерно; заставляли працювати на панських полях. Але селяни давали їм  опір, й не повертали в економії взятого.
З часом під керівництвом передових людей села, Когута Миколи Григоровича в селі Пустопілля і Сербулова Кості Максимовича, в селі Володимирівка було встановлено органи радянської влади, організовано КНС (Комітет незаможних селян). Вони вели розподіл поміщицької землі , на кожного їдака було дано по 3 га землі. Селяни одержали також з панських економій ліс на будівлі, худобу, с/г реманент, посівне зерно.
В 1923 році на колишні поміщицькі землі приїхали бувші наймити і малоземельні селяни з Київської і Черкаської областей, вони заснували село  Свердлове, село Разіно-Богунівка і село Вербове.
З роками піднімалась культура землеробства.  Так, якщо селяни в  1913-1928 роках  одержували на своїх клаптиках землі по 10-12  центнерів пшениці або ячменю; кукурудзи і цукрового буряка не сіяли зовсім, то в 50-х роках кожен гектар давав по 20-25 центнерів озимої пшениці, по 25-30 центнерів кукурудзи в зерні, 220-240 центнерів цукрових буряків, по 15-20 центнерів соняшника з гектара. В 1962 році колгосп продав державі 26000 ц   хліба.
Розвивалось тваринництво. До революції економії займалися в основному  розведенням овець.  То вже в 1953 році на території Златопільської (Свердлівської) сільської ради було 1300 голів ВРХ, в тому числі 420 корів; свиней – 1200 голів,  в тому числі 150 свиноматок; 600 голів овець.    А на кінець  1963 року в колгоспі налічувалося 2239 голів ВРХ, в тому числі   760 корів; 2200 свиней, в тому числі  254 свиноматки;  1200 голів тонкорунних овець.  Тваринництво розміщено в 15-ти типових тваринницьких  приміщеннях, які мають  електричне освітлення, механічну подачу води.
   Населення Златопільської (Свердлівської) сільської ради змінювалося так: в 1894 році було 138 дворів,  проживало  406 чоловіків і 364 жінки, всього  770 жителів.    В  1916 році було   218 дворів , 538 чоловіків і 671жінка, всього  жителів 1109.  В  1959 році  дворів було  544, всього населення  1764 жителя, в тому числі : 738 чоловіків і 1026 жінок.
Змінювалася грамотність населення.  Так, якщо в  1894 році на все населення було грамотних  шість чоловіків і одна жінка,  то по перепису  населення 1959 року всі жителі  старше  семи років на території сільської ради були грамотні.  А серед них  12 жителів мали вищу освіту,  22 жителя – середню спеціальну,  16 – середню загальноосвітню.  Всі діти в той час навчалися  в двох  восьмирічних і одній початковій школах.
Зростав матеріальний добробут населення, його культура, здоров’я.  До послуг населення – чотири магазини, два медпункти,  три клуби, поштове відділення зв’язку. Села радіофіковані, більшість сіл  електрифіковано.

В 60-х роках в селах залишилось мало будівель з солом’яним дахом.  Майже всі  будинки – під залізом, шифером, черепицею; в дворах –  бетонні колодязі, басейни, підвали. По сільській раді на той час було 8 автомобілів,  15 мотоциклів з колясками, 3  мотоколяски,  46 мотоциклів інших марок, в кожному дворі  по 1-2 велосипеди.

Немає коментарів:

Дописати коментар