Караказелеве (Бобринка) - вершина Дикого степу.

Бо́бринка — село в Україні, у Бобринецькому районі Кіровоградської області, центр сільської ради з 1972 року, якій підпорядковані села Варламівка. Васильківці, Горіхівка, Рідне. Раніше село входило до складу Кіровської сільської ради. Загальна площа становить 333 га. Кількість населення 411 осіб. Розташоване у центрі Бобринецького району, за 25 кілометрів від районного центру. Межує з Чарівненською, Новоградівською, Миколо-Бабанською, Витязівською та Благодатненською сільськими радами.

Село засноване наприкінці  XVIII століття на берегах маленької річки Бобринки, що раніше мала назву Чакоклія – чиста вода.

Річка бере свій початок ліворуч Дуплонатової могили, унікального географічного та історичного об’єкту Бобринеччини, на роздоріжжі Клобутського шляху з татар до Чорнолісся. За словами професора історії Наталії Яковенко, курган є «Сторожем степу», свідком минулих часів, що поховав під собою розгадки подій сивої давнини. Ця місцина – унікальне природне утворення, нагадує Тризуб, є заповідною зоною земного розлому, вершиною Дикого степу. За реєстром 1697 року, ці землі належали Вольностям Запорозьким. А шлях називали Миргородським чумацьким шляхом до Криму.

У «Планах генерального межування Херсонської губернії» зафіксовано, що  річка Бобринка має багато відгалужень у вигляді ярів, які називаються Бобринськими. У межах одного з таких ярів виникло поселення Караказе́леве (1798р.), від початку ХІХ століття більш відоме як Бо́бринка. Землі на території Бобринки належали офіцеру, штабс-капітану Караказелеву, згодом землевласнику Вільгельму Георгійовичу Зелю, маєток якого носив назву Караказелеве, звідки пішла й давня назва села. 

Елисаветградскийуезд (1781-1830) - Выявленные метрики:майор Григорий Караказель 1794, 1786, 1783

В церковних записах за 1829 рік читаємо: 10 листопада 1829 року народився й був охрещений Ераст син капітана Василя Келеповского і його дружини Олександри.  Хрещеним батьком був штабс-капітан Іван Караказель і коммерцїї радника Івана Фундуклея донька Ольга. 

Іван Григорович Караказель був хрещеним батьком Аполона (8 квітня 1823р.), Олександра (2 листопада 1824 р.), Іполіта (22 січня 1828р.), Ераста (10 листопада 1829р.), Софії (15 серпня 1837р.), дітей підполковника Василя Васильовича Келеповского і його дружини Олександри Яківни. 

У переліку «Поселення Херсонської губернії за повітовими алфавітами 1856 року» до складу найбільших землевласників та їх маєтків у повітах Херсонської губернії входили Іван та Олександра Караказелеві, село Аннівка (Катеринівка), 132 кріпосних душ чоловічої статі, 45 дворів.

Серед поміщиків Бобринецького повіту, у яких викуповували наділи тимчасовозобов'язані  селяни, на основі описів 1862-1890 років, є запис Караказель А.І. – село Бобринка та Аннівка. Найбільш за все що А.І.- це Олександра Іванівна Караказель донька штабс-капітана Івана Караказель.

Караказель А.И.	дер. Бобринки
Караказель А.И.	дер. Анновки

Список Кавалерам Імператорських Російських орденів всіх найменувань: за 1829 рік  є запис Кавалер ордена Святої Анни – Караказель. 23 лютого 1814 року.

Також є запис у «Придворный месяцеслов: на лето от Рождества Христова 1824г. г.Санкт-Петербург. Частина 3.

прап. Караказель – кавалер ордену Святої Анни 4 ступеня. Дата пожалування в чин - 24 лютого 1814 року. 

https://books.google.com.ua/books?id=Z3h89nyonH8C&pg=PA618&lpg=PA618&dq=караказель&source=bl&ots=VnV9tTMVEd&sig=q_FONZ6Fvz0W2ZF2mvG0UOvSQ-I&hl=uk&sa=X&ved=2ahUKEwiLvpins8bdAhVu-SoKHUq4AU4Q6AEwBXoECAYQAQ#v=onepage&q=караказель&f=false

В 1896 році коли Єлисаветградський повіт ділився на 49 волостей, за даними "Списку населених місць Херсонської губернії", виданого Губернським статистичним комітетом в м Херсоні вже існувало село Бобринка (Караказелевка) і Дембровскаго єврейська колонія (Шевякова) відносилися до Витязівської волості.

Житло перших переселенців було у вигляді землянок, згодом ставили саманові (лампачеві) хати, вкриті соломою та очеретом. Жителі займалися землеробством і скотарством, славилися на всю округу майстри-бондарі. До цього часу збереглася місцина над річкою, де знаходилася мануфактура купця К.С.Чеченіна по виробництву цегли.

На зорі соціалізму в Бобринкі створювали колгоспи імені Кагановича та Петровського. В архівних спогадах Архипа Яковича Мічкура згадується Олексій Волонтир як зачинатель колгоспного руху. У 1933- його репресували, ні рідні , ні односельці про нього нічого не знали. Реабілітували його у 1989 році.

Перші успіхи та полегшення праці прийшло на село з тракторами.

Збудували 4 приміщення семирічної школи, які функціонували до 1964 року, хату-читальню, комору. Був і громадський двір.

Не минуло лихо Бобринку у 30-ті роки та 1941-1945 роки. Від голоду померло 14 осіб, не повернулося до рідних осель з фронтових доріг 105 жителів Бобринки.

В 60-70 роки 20 століття збудували магазин, приміщення дитсадка, Будинок культури, ФАП. Земля давала високі врожаї. Розбудовувалися тваринницькі ферми, вівчарня, птахоферма, свиноферма. Здійснювалося заліснення, колгоспна контора була вщерть заповнена овочами і фруктами.

В селі проживають славні династії хліборобів І.І.Драченка, М.М.Присяжного, педагогів В.П.Титаренка, Л.І.Назаренко, внучки письменника-земляка, політичного діяча В.К.Винниченка.

На території Бобринківської сільської ради знаходяться об’єкти природно-заповідного фонду місцевого значення Варламівська, Олексіївська та Бобринківська балки. Тут дуже різноманітні і своєрідні флора і фауна, що вимагають дбайливого ставлення та збереження. Природний букет рослин цих ділянок складається із лугових, степових і прибережно-водних видів. Багато з них рідкісні або малопоширені. Зокрема, тут можна бачити асплей північний, карагану кущову, кизильник чорноплідний. Представники степової рослинності тонконіг вузьколистий, типчак, калерія гребінчаста, ковила волосиста. У луговому різнотрав’ї зустрічаються степовий подорожник і шавлія степова. Прибережно-водна рослинність представлена ​​заростями очеретянки звичайної та побережної осоки. Тваринний світ об’єктів природно-заповідного фонду не менш  різноманітний. Мешкають тут тхір степовий і джміль глинистий, що занесені до Червоної книги України. Птахи представлені видами, типовими для степу: малими жайворонками і канюком звичайним, а також мешканцями прибережної смуги: білими лебедями, крижнями, сірими воронами, білими лелеками.