Село Червонопілля Бобринецького району розташоване
за 12 кілометрів на південь від районного
центру. Засноване воно переселенцями з Київщини та Бобринця в 1922 році. Раніше
його мальовничі землі належали поміщиці Свірчевській-Файфер, будинок якої добре
послугував жителям села. За свій довгий
вік він був поміщицькими палатами, школою, їдальнею, дитячим садочком. Нині є власністю фермера. В 1907 році за кошти
поміщиків Свірчевської, Кобзи, Бронштейна в селі Кетрисанівка побудована
цегляна церква, а в 1912 році приміщення школи. Свірчевська мала тисячу десятин
землі (володіння були в Червонопіллі та Відрадній). Кобза мав 400 десятин землі
в Мирному. Бронштейн – землі в Новомиколаївці, Степівці. Свірчевська мала три
цегельні заводи розміщені за Відрадною Долиною. На цеглі з якої побудована
церква є клеймо – букви С. К. Б. Певна кількість дворян-благодійників не
обмежувалися поодинокими проявами допомоги і ставали старостами церков. Термін
перебування на цій посаді складав три роки. Як правило, більшість з них
старостувала кілька термінів. Аналіз єпархіальної періодики дозволяє
стверджувати, що в період 1860-1869 рр. справами Кетрисанівської Троїцької церкви в якості церковного старости опікувався
дворянин капітан П. Свірчевський. Після революційних подій 1917 року Свірчевські виїхали,
а наказ про Нову Економічну Політику (НЕП) давав можливість селянам отримати
земельні наділи «по десятині на їдака». З тих пір й почалося заселення Червонопілля.
Першими зареєстрованими жителями села були Дикусар Захар та Погрібний Іван.
Перший ряд будинків найстарішої вулиці в селі, що гостинно розкриває обійми при
в’їзді з траси, заселявся переселенцями з Бобринця. У ярмо були запряжені
чотири воли, які і протягли червону лінію, а ззаду їхала безтарка теж запряжена
волами, на якій лежали вирубані з каменю брили. Кожен господар відмічав своє
обійстя кам’яними брилами, по чотирьох кутах. Часу обмаль. Потрібно було засівати
землю, яка давалась в степу, подбати про свою городину. Тому першого року хати не будували, а копали
землянки, де і зимували. На другий рік, після переселення, почали будувати високі
та світлі будинки з великими кімнатами, що й досі стоян «як дзвін». Будинки будували
«толокою», тобто всією вулицею. Спочатку скошували траву, потім ставили дерев’яні
риштовки, котрі заливали розчином з глини, соломи та води. Глину
використовували з копання землянок та колодязів, а солому від обмолоту першого
врожаю. Все ставили під одним дахом – будинок, господарські сараї.
 |
| Кушнір Т.С. |
Сьогодні на вулиці Перемоги проживають династії
родин засновників села: ветерана Другої Світової війни Костянтина Опанасовича
Лазаренка, першої трактористки радгоспу Тамари Федотівни Очкали. Добре відомі будинки, знаних на всій Кіровоградщині, доярки, кавалера трьох орденів Трудової
Слави Т.С. Кушнір, переможниць соціалістичного змагання О.І.Новак та Г.В.Васильєвої.
 |
| Зліва на право Т.С.Кушнір, О.І.Новак, Г.В.Васильєва |
Окрасою та гордістю села є криниці, яких
у Червонопіллі так густо, як зірок на небі й одна від одної краща. Вода в них
смачна та прохолодна. Вип’єш кухоль і по
всьому тілу роздається якась незвідана, лоскітна насолода. Криниця, що по вулиці
Перемоги є громадською. Біля неї
обладнано майданчик, посаджено дерева, які оберігають від спеки. Накрита вона
дощаною лядою, бо з давнини повелося повір’я, якщо місяць відіб’ється у воді
криниці, то дівчина опустивши туди відро може втратити вроду.
Не дивися,
місяченьку,
Так гарно на
воду.
Та як
прийду з коромислом,
Не спий мою вроду.
Старожили розповідають, що викопана була
копанка ще за часів чумацтва та зведена як традиційна українська криниця з журавлем, що
схилив свою довгу шию над цямринням та багато років напував водою спраглих. Навіть
чумаки звертали зі свого шляху, роблячи чималий гак, аби тільки скуштувати з
цієї криниці кришталевої води.
Традиційно криниця була й залишається місцем,
де жінки діляться новинами й завжди пам’ятають настанови матерів про те, що до
криниці не можна підходити в брудному одязі, або з брудним відром, не можна
кидати у воду щось непотрібне, бо Бог дасть посуху або зливи в сінокіс. Тут з
покоління в покоління передаються повір’я:
-
Не можна сідати на
криницю, бо коровай не сходитиме;
-
Не можна лущити
насіння, як йдеш до колодязя, бо на тебе люди плюватимуть;
-
Гріх не давати
людям води з криниці.
Криниця
тілесно і духовно зв'язує предків і нащадків: перші криницю викопали, другі – з
неї п'ють та бережуть її, як святиню, символ чистоти, надії та мудрості.
Скарбницею
мудрості є сільська школа, початок створення якої датується 20-ми роками
минулого століття. Первоначально це була початкова школа, що розміщувалася у
колишньому панському будинку, який налічував два корпуси. У післявоєнний 1946
рік було відкрито 5 клас, а в 1951 році школа-семирічка випустила свій перший 7
клас. На 1956 рік у закладі вже існувало 8 класів. Шкільне приміщення
потребувало змін. Тож, в січні 1973 року було завершено будівництво нової двоповерхової
будівлі школи, учні якої після закінчення навчання вступали до вузів, обирали професії
до душі. Серед них художник Микола Іванович Панасенко, архітектор Анатолій
Васильович Меншов, професор Валерій Михайлович Конончук.
Попри всі труднощі
сільського життя червонопільці знаходили час для читання. Збиралися в сільській
бібліотеці заснованій ще в довоєнні роки. Тоді це була хата-читальня, що
розміщуалася в приміщенні старої школи. Бібліотечний фонд був невеличкий, тому
представники сільської інтелігенції поповнювали його власними примірниками
літератури і вели при бібліотеці культурно-просвітницьку роботу. До 1958 року
завідував книгозбірнею Андрій Никонович Іванченко. В 1961 році для бібліотеки
було виділено нове приміщення при сільському клубі, де вона знаходиться й
сьогодні та зберігає пам’ять поколінь, аби ми вчилися шанувати і примножувати культурні, наукові та гуманістичні
традиції і цінності.
Джерела та
література
1. Отдел официальный // Херсонские епархиальные ведомости
(далі – ХЕВ). – 1860. – № 12.
2. Отдел официальный // ХЕВ. – 1863. – № 13.
3. Отдел официальный // ХЕВ. – 1864. – № 15.
4. Отдел официальный // ХЕВ. – 1865. – № 22.
5. Отдел официальный // ХЕВ. – 1866. – № 7.
6. Отдел официальный // ХЕВ. – 1866. – № 13.
Немає коментарів:
Дописати коментар