Сонце і коло - перші символи Миколо-Бабанки

Ширяючий  орел,  що народжується і вмирає вільним,  над сходом Сонця, обрамлені восьмикутною зіркою (коловоротом), зі слів Г.О.Лашкула, є гербом двньої Миколи Бабанки. 

Тож, яка вона Миколо-Бабанка, з чого все починалося? Коли вперше туди приїздиш, то в повітрі відразу відчувається самобутній подих минувшини, який передають унікальні  пам’ятками архітектури - венеціанські мости, що  зустрічають заїжджих та споруджувалися земством на пожертвування селян ще в 1865 році.

Приваблюють гостей села праслов’янське  капище, стоянка первісних людей «Оріана» та загадковий метеоритний камінь – кремінь, що знаходиться в Остаповій балці.

До ХYІІІ століття територія сучасної Бобринеччини найімовірніше вважалася нейтральною смугою між татарами і запорожцями, і тому була дуже мало заселена. Ситуація змінилася, коли наші землі були включені до складу земель Війська Запорозького. Верхня межа запорозьких володінь проходила поблизу Бобринця, відділяючи запорозьку територію від заселеної у 1750-х роках з ініціативи російського уряду Нової Сербії. Землі вздовж р. Гнилий Єланець входили до складу найсхіднішої паланки Запорізької Січі – Буго-Гардівської. 

Вже в середині і кінці ХYІІІ століття на території паланки з’явилося багато великих хуторів-зимівників, де хазяйнували козаки-гречкосії. Місця для зимівників обирались із найзручнішими природними умовами - густо порослі деревами та кущами балки, захищали від стороннього ока поселенців. Поряд – річка Гнилий Єланець (бере початок з Варламіви), де водились коропи, лящі, щуки, окуні, карасі й лини. Багатий улов застосовувався для харчування, обміну, продажу. Навколо зимівників, зорганізувались осередки землеробства. Сіяли запорожці ячмінь, овес, горох, жито, гречку, пшеницю. Зі зростанням потреб розорювалися нові землі, збільшувалися посіви.Урочища-зимівники Миколо-Бабанки і сьогодні є топонімічною пам’яттю: Остапова балка, Карасів Хутір, Козача могила, Бондарі.

Коли в 1775 році Катерина ІІ розорила Січ і розігнала з зимівників козаків, саме ці хутори, де вже стояли хати, хліви і токи, були реквізовані в російську казну під назвою “пустошів”,а вже з казни роздавали їх як “дачі” у винагороду особам, які відзначилися у російсько-турецьких війнах. На ці землі запрошувалися переселенці, як правило з Молдавії, Сербії, Росії.

Так, в урочищах річки Гнилий Єланець виникли хутори та села Василівка (Козловського), Малько, Лашкула, Шефера, Яковлівка. В 1795 році, за свідченням архієпископа Херсонського і Таврійського Гавриїла,

була освячена дерев’яна Михайлівська церква села Миколаївки .Важко повірити, що церква і село виросли в голому степу. Більш імовірно, що переселенці оселялись в обжитому місці. Але саме 1795 рік вважається офіційною датою заснування села.  В 1870 році, на пожертвування громадян села, навколо дерев’яної церкви було розпочато будівництво сучасної цегляної церкви і закінчено в 1875 році. Цеглу на будівництво церкви надано з місцевого цегляного заводу, що належав поміщику Івану Бауману. Одночасно з будівництвом церкви розпочато закладення церковної сторожки, будинку для священика та 3-річної церковно-приходської школи. Навколо церкви збудовано кам’яну огорожу з красивими вхідними воротами, на яких було зображення Михаїла Архангела. Сама церква  гарно оздоблена. Підлога викладена кольоровою плінфою, на вікнах ковані декоративні решітки ручної роботи. Церква мала унікальний кований крилас, де знаходився хор під час богослужіння. Особливої уваги заслуговують церковні дзвони. Вилиті вони на замовлення  на Миколаївській судноверфі. Звук головного дзвона чітко було чути за 30км. Стіни церкви і центральний купол розмальовані картинами релігійної тематики. Храм славився своїм оздобленням, коштовним начинням та багатим вівтарем розписаних монахами з Афона. За короткий період часу село декілька разів змінювало назву. У Генеральному плані Херсонської губернії 1806 року, під номером 117 значиться село Матренівка підпоручика Бабанського. В селі проживало 13 чоловіків та 10 жінок. "Дача" складала 1500 десятин землі. А вже за результатами подвірного перепису Єлисаветградського повіту 1883 -1885   років село називалось Бабанка(первинна назва Миколаївка, Дворянське) з хутором Яковлівка, що належав пану Бухінському).

Одна з назв – Дворянське - імовірно пов’язана з переселенцями, які «називали себе дворянами і поселилися на землях куплених у поміщиці Нікорициної при селі Миколаївка (Бабанка № 665). Більшість з них не були признані урядом дворянами і переведені в 1834 році в розряд державних селян.»

Нащадки цих переселенців ще й сьогодні живуть в Миколо-Бабанці. Це Гінкули, Юрескули, Данчули, Ройбули, Бирзули, Біженуци, Михайлуци, Сербули.

Село простягалося обабіч річки і налічувало 7 будинків та 120 хат, 4 лавки, 6 промислових закладів. Селяни були зобов’язані працювати по три дні на тиждень. Крім зернових культур селяни вирощували коноплі, з яких потім в зимову пору року жінки пряли нитки, ткали полотно.

Після реформи 1861 року за селянами було закріплено по 5,7 десятин землі на ревізьку душу. Але значна частина селян за різними причинами землі не змогла отримати, або її втратила. Безземельні та малоземельні селяни мали орендувати землю. Купити землю для зубожілого селянина не було змоги — ціна на неї піднімалась майже щороку (1870—1880 рр. — 37 крб., 1880—1884 рр. — 65 крб., 1903 р.— вже 205 крб.). 1885 року з однієї десятини  (1,0925 га) селяни збирали в середньому 35 пудів жита, 25 пудів ярої пшениці та 40 пудів ячменю (урожайність відповідно до сьогоднішніх мір — 3,66 ц/га пшениці, 5,86 ц/га ячменю та 5,12 ц/га жита).

Після земської реформи активізувалося культурно-господарське життя жителів краю. В 1865-1870 роках на кошти громади почалося будівництво кам’яного храму навколо існуючої дерев’яної церкви. Після закінчення будівництва храм не переосвячувався, зберігши назву і дату заснування.

В 1872 році на державних (актових) землях поселилися переселенці з Курської губернії. Вони заснували напроти Миколаївки село Гнилий Єланець (тепер це частина Миколо-Бабанки і носить назву Ахтова).

Після земельних реформ П. Столипіна, які надали селянам можливість виходу з общини, у волості широко розвивається хутірське фермерське господарство.

Навколо Миколаївки засновуються хутори: Гінкула, Бугакова, Володьки, Усіка, Бондарі, Житника. 

Там проживали переважно заможні селяни. Вони будували міцні будинки, мали робочу худобу, косарки, молотилки. Більшість будинків була покрита залізом. В цей час поряд з назвою «Миколаївка» все частіше звучить «Бабанка», стосовно села та навколишніх хуторів.

В Гнилому Єланці (Актовій) в кінці ХІХ століття була збудована трикласна земська школа. В ній викладали два вчителі. В Миколо-Бабанці, при Михайлівській церкві діяла трикласна церковно-парафіяльна школа.

Околиця Миколо-Бабанки – Ставрівка заснована в кінці XVIII століття майором Ставровим. Село Сорочанове утворено на «Дачі» № 132, де була «Пустош Красная підполковника Остроградського под владением прапорщика Сорочана». В межах «Дачі» було 2900 десятин угідь. В господарському відношенні досить показовою була економія барона Медема М.П, в якій на даний час розташовано чоловічий монастир преподобного Федора Студита. 

 За даними Всеросійського сільськогосподарського перепису 1916 року в селах і хуторах навколо Миколо-Бабанки проживали: в селі Бабанка - 742 чол., (155 господарств); в с.Василівка – 69 чол., (13 господарств); в с. Гнилий Єланець – 352 чол., (73 господарства); на х. Карася – 8 чол., (1 господарство); на х. Ковальова – 84 чол., (1 госп.); на х. Усіка – 44 чол., (1 господарство).

Великі зміни прийшли в село після революції 1917 року. Більшовики почали роздавати бажаючим землю, відібрану в попередніх власників. За 1922-1927 роки на хутори і села з Бобринця виїхало 5813 чоловік, яким держава виділила понад 10460 десятин землі. Дуже багато переселенців приїхало з Київщини та Черкащини. Вони покидали рідну землю через малоземелля, маючи надію отримати наділ. Першими переселенцями були родини Назаренків, Забоєнків, Лапуренків, Туренків, Демчинків та інші. Вони ставили курені, копали землянки, перебули першу зиму. Потім збудували дві вулиці, посадили сади. Так поблизу заможних хуторів виникло село Улянівка. Жителі заможних хуторів господарювали самостійно.Так тривало до 1928 року, коли почав організовуватися колгосп.

З архівних нотаток краєзнавця Георгія Лашкула

І Список населених місць Херсонської губернії. Херсон, 1896р.

Статистичні дані про кожний  населений пункт

Витязівська волость

1.    Миколаївка (Бабанка, Дворянське) село на річці Гнилий Єланець, дворів 80, жителів 270 (140ч., 130 ж.), православна церква, школа, грамотних – 20 учнів (12 хлопчиків, 8 дівчаток), 3 лавки, у місто 75 верст, з поштової  ст.Витязівка 86 в., до ст. з.в. Новоукраїнка 53в.,пароплавна пристань Вознесенськ 70 в.

2.    Яковлівка (Бухинського), дворів 1, жителів 4 (2 чол., 2 ж.) при с.Миколаївка.

3.    Миколаївка (Бабанка, Дворянське) на 1875р. – 136 дворів, 320 чол., 294 ж.

4.    Сорочанець (Велика Сорочановка, Сорочанова, Свєтовцева) село при річці Гнилий Єланець, дворів 28, жителів 238 (122 чол., 16 ж.)з поштової  ст. Витязівка 4 версти.

Сорочанець на 1875 р. – дворів 31, 59 чол., 69 ж.

ІІ Праці Херсонського губернського статистичного комітету. Книга №1. Херсон, 1863р.

1.       Миколаївка (Бабанка, Дворянське), каз. село при р. Гнилий Єланець, 61 двір, 106 чол., 109 ж., православна церква.

2.       Ставровкасело при річці Гнилий Єланець, дворів 28, 87 чол., 91 ж.

3.       Грозовка, село при річці Гнилий Єланець, дворів 4, 10 чол., 12 ж.

Результати перепису Єлисаветградського повіту 1883-1885рр.

Витязівська волость

(666)  с.Бабанка, с.Миколаївка,с.Дворянське , х.Яковлівка, с.Бухинського. Засноване в 1800 р.

1859р. 61 двір – 217 чол.

1883р. 126 дворів – 632 чол.

Молдован – 540 чол.

Малоросів – 69 чол.

Євреїв – 23 чол.

Список населених місць Херсонської губернії (по даним Всеросійського сільськогосподарського перепису 1916р.)   Олександрія, 1917

1.       с.Бабанка, 155 дворів, 742 жителі (387 чол., 355 ж.)

єврейська колонія БауманаФранца Михайловича – 1 двір, 30 жителів (13 чол., 17 ж.)

2.       с.Сорочанова, 45 дворів, 238 жителів (128 чол., 110 ж.)

3.       с.Грозовка, 16 дворів, 100жителів (43 чол., 57 ж.)

4.       хут.Карась,  1 двір, 8 жит. (5 чол., 3ж.)

5.       с.Ставровка, 43 двори , 206 жителів (80 чол, 126ж.)

Дворяни

Список землевласниківЄлисаветградського повіту на 1914р.

1.       Апрод: Федосій, Нестор, Терентій (Андріївка, Миколаївка, БабанкаВитязівської волості, 20 десятин землі)

2.       Діордіяшенко Василь Іларіонович, обер-офіцерський син (БабанкаВитязівської волості), 28 десятин землі.

3.       Бохенський Яків Фомич (с.Яковлівка, с.Ставровка, 300 десятин землі)

4.       Барон Фон Медем Михайло Петрович (с.Сорочанове, 917 десятин землі)

5.       НоваковськийЄраст Вікторович (с.Ставровка, 203 десятин землі)

6.       Фініковська Софія Іванівна(дружина почесного громадянина), 6 десятин земліта сестра гр.Феона Василівна (с.Бабанка, 6 дворів + 8 дворів), 8 десятин землі.

7.       БауманаФранца Михайловича, 1295 дес.

  

О.В.Бабанський (підпоручик) , 1894р. – 136 дворів, проживало 320 чоловіків та 294 жінок.

Помістя барона Михайла Петровича Медема, дворянина, судового радника налічувало 917 десятин землі. Мав унікальну бібліотеку.

Михайлівська церква освячена 24.11.1975р, на її місці збудована цегляна 1865-70рр. Священик Донцов П.Г. Архієпископ Херсонським Гавриїл (Розанов)