Сторінки

Млини рідного міста

Млинарство в Україні тісно пов’язане з розвитком землеробства, і відповідно осілим способом життя. Обробка зернових культур розпочалася від часу появи й поширення землеробства на українських землях. Зародившись як традиційний вид господарчої діяльності українців, млинарство з часом перетворилось у одну з найважливіших галузей харчової промисловості, яка переробляє зерно на борошно та крупи. Зрозуміло, що початковий етап ґенези технічного способу обробки зерна включав у себе зернотерки (від доби неоліту) та жорна ручного приводу. Ручні жорна становлять наступний щабель розвитку млинарської техніки. Вони мають довгу і складну історію використання і тривалий час лишалися єдиними зерно-обробними механічними пристроями у селянських господарствах. 
У добу середньовіччя на українських землях поширюються водяні млини та вітряки. Це були більш досконалі, складні, високотехнологічні для свого часу механізми (системи механізмів). Водяні млини з’явилися дещо раніше від вітряків і відомі з джерел від середини ХІІІ ст., але аж до ХVІ ст. їх було мало, і у більшості борошно мололи й надалі на жорнах (крім дрібних ручних, також більших, що оберталися силою коней або волів). Найбільш інтенсивний розвиток будівництва водяних млинів, на думку багатьох дослідників, припадає на першу половину ХІХ ст. На той час на українських землях функціонувало щонайменше 10 тис. водяних млинів.
Для території України характерні два типи водяних млинів – стаціонарні (гребляні) і наплавні. Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема, Дніпрі, Десні, Дністрі, Сіверському Донці, Сеймі, Ворсклі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни (баржі). Стаціонарні водяні млини на українських землях мали значно більше поширення. Початково відомі т.зв. нижньобійні млини, які встановлювалися прямо у річковому потоці. Колесо-привід оберталося під тиском течії і обслуговували лише жорна. Враховуючи низький коефіцієнт корисної дії, таке колесо намагалися виготовляти як найширше. Пізніше з’являються й інші більш досконалі типи. З ХVІІ ст. поряд з архаїчними нижньобійними колами (підсубійниками, підслідниками, підливними) були вже поширені верхньобійні – наливні, коречні, корчаки. Коефіцієнт корисної дії цього кола був значно вищий, ніж попереднього. Колесо-привід тепер приводилося у дію водою, що жолобами подавалася зверху й спадала на лопаті-ковші. Далі принцип дії механізму однаковий для всіх типів водяних млинів. Закріплене на другому кінці вала палешне колесо, по ободу якого ритмічно розміщені кулачки (дерев’яні зуби), надає руху веретену, зачіпаючи кулачками цівки баклуші, закріпленої на вертикальному металевому стрижні. З рухом вертикального вала обертається верхнє жорно. Спідній камінь не рухається. Над жорнами був кіш для зерна, а борошно висипалося в спеціальний відсік.
Вітряки в Україні  мають доволі тривалу історію. На українській території вони відомі з ХVІ ст. (найбільше на Волині), потрапивши сюди, найімовірніше, з Німеччини. Особливо поступально будівництво вітряків розвинулося за Гетьманщини, у другій половині ХVІІ ст. – першій половині ХVІІІ ст. У XIX ст. на Полтавщині, Слобожанщині, Наддніпрянщині та Півдні України вітряків було вже значно більше, ніж водяних млинів. Пік будівництва вітряних млинів припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст. Питання про загальну кількість вітряків у той час на території України лишається відкритим. Проте, наявна інформація зі спеціальної літератури й найрізноманітніших джерел свідчить про досить вражаючі показники. Так, за приблизними підрахунками, у межах Російської імперії функціонувало близько 900 тисяч вітряків кустарного виготовлення . Очевидно, що на українські губернії припадала їх досить поважна частина.
Територія сучасного Бобринця була багата родючими землями та водними ресурсами, що приваблювали до її заселення. В кінці 1828 році Бобринцю надано статус повітового міста. Державним селянам, що вели торгівлю або займалися промислом, дозволялося протягом року записуватися у міщани, якщо вони платитимуть відповідні податі. 10 років у Бобринці не було військового постою, через те з навколишніх військових поселень всі бажаючі записатися до стану міщан переселилися до Бобринця. В 1835 році кількість населення в місті досягла 6038 чоловік. Набував розвитку кустарний селянський борошномельний промисел. У місті діяло 34 вітряні та 2 водяні млини, тютюнова фабрика, було 9 постоялих дворів. Переважна більшість населення Бобринця займалася землеробством.
Відомо, що одним із перших хто в 1850 році поселився на балці поблизу річки Бобринка був  козак Петро, 1825 року народження. Козак  поставив хатину, збудував водяний млин, одружився та ростив сина Лавра.
(на фото хата родини Мельнікових) Млин стояв за хатою в заплаві Бобринки. Вода падала на деревяні лопасті в вигляді коритець  (близько 1-го метра кожне), що кріпилися на потужному 1,5 метровому колесі і змушувала його обертатися. Люди, що несли молоти зерно говорили: «йдемо до мельника Петра». Звідси, в майбутньому, і виникло прізвище родини Мельнікових. У родині Лавра народилося 4 сини та 3 доньки. Кожному синові батько збудував  по млину. Перший вітряний млин (вітряк) був сина Ілька  і  височів біля рущанського кладовища. Три інших млина належали синам Павлу, Мишку та Івану.  Другий водяний млин «плавучий» знаходився  в кінці річки Бобринки, третій - на річці Сугоклеї біля с.Булгакова (тепер Піщане), четвертий на річці Сугоклея нижче старої бойні біля скали. Млини майже щороку зносило водою і їх відстроювали знову.
В 1900-1930 роках Ілько продав вітряк і побудував млин на річці Інгул біля села Степанівка. Там млин працював до 1933 року.
Свій млин, що молов зерно на річці Бобринка, дід Лавро залишив синам Павлу, Іванові та Мишку.
Павло Мельніков (1888-1960) сплатив братам їх долю і став єдиним власником батькового млина. В родині Павла та Єлизавети народилося троє дітей: Феня (1914), Фрося (1917) та Сашко (1922-1994). Так жила і працювала дружня сімя до часів колективізації, під час якої млин конфіскували у колгосп, а Павла залишили мірошником. Згідно з постановою РНК УСРР від 13 серпня 1929 р., до переліку ворожих радянській владі «куркульських» господарств включено ті, де «є млин, олійниця, круподерня, просорушка». Під час голодомору під загрозою репресій опинилися всі власники млинів. Тож, у 1932-1933рр. правління колгоспу наказало  закрити млин і заборонило молоти муку. Так доля змусила Павла шукати роботу в Кіровограді, а Лізу голодувати з трьома дітьми в Бобринці.
У родині Олександра Павловича та Галини Петрівни Мельнікових з’явилися на світ син Петро (1948-2012) та донька Олена (тепер Цілуйко 1953р.н), які до 1962 року проживали в хатині прадіда Лавра, купалися в річці Бобринці та дуже любили смачний запашний хліб зі запахом старого млина.
(На фото в першому ряду крайній зліва малий Петро Олександрович, в другому ряду крайня зліва Галина Петрівна та в третьому ряду крайній зліва Олександр Павлович Мельніков)
В 1960 році, коли помер дід Павло, родина продала корову і вирішила будувати нову хату в центрі міста. І лише в 1962 році Єлизавета, на прохання дітей, погодилася продати хатину чоловікові на імя Владимир за 200 рублів. Той був відлюдником. Мешкав в господі  один та не дуже радів гостям.  Дітвора (1965-1970-х років народження) часто дошкуляла дідові, який не мав однієї руки і лише голосно відганяв надокучливих дітей від хати. Так життя в будинку продовжувалось до 1975-1977-х років. Після смерті Владимира будинок поєднався  з природою, а млин вийшов з ладу і лише залізне колесо з великими метровими лопастями нагадувало про колись шумне життя. Біля річки залишалися лежати камяні жорна, а стара велика груша, плодами якої любили ласувати не лише господарі, а й мандрівники згоріла, не залишивши після себе сліду.
Наприкінці XIX ст. в місті діяло 118 промислових і торговельних підприємств з щорічним оборотом 787 тис. крб. Найзначніші з них — два чавуноливарні, 10 колісних, два шкіряні й миловарний заводи. Крім того, працювало 3 парових, 2 водяні млини, 15 кузень. Це були переважно дрібні, кустарні підприємства з 1—10 найманими робітниками. 1892 року засновано завод сільськогосподарських машин. Торгівля продуктами сільського  господарства зосередилася в руках скупщиків з Єлисаветграда і Миколаєва. У місті було 95 лавок. Щороку відбувалося 5 ярмарків, тричі на тиждень — базари.
З розвитком капіталістичних відносин Бобринець стає одним із значних ринків найму сільськогосподарських робітників. За період 1893—1900 рр. тут зареєстровано 48 700 заробітчан.
У 1902 році в Єлисаветградському повіті налічувалось 173 парових і 63 водяні млини 1577 вітряків.
В 1923 році в місті працювали вже електростанція, 7 маслозаводів, 5 млинів, 98 приватних торговельних підприємств. Протягом року кількість промислових підприємств (переважно за рахунок ремісничих) зросла до 773. Їх технічна оснащеність була вкрай низькою: лише на 9 з них працювали двигуни. Електростанція, що виробляла 86 тис. квт.-год. електроенергії за рік, ледве задовольняла промислові й побутові потреби міста.
В 1920-х роках на толоці біля рущанського кладовища стояло вже два вітряки. Власиком одного з них став переселенець з Донецька Володимир Варава. Потужний металевий вітряк знаходився і в мікрорайоні Зеленого клину по вул..Лісній (16 Березня), біля саду училища механізації.
У Бобринці на початку 1900-х років власником млинів був Г.Вайнеров.
На одному з його найбільших підприємств — паровому млині, працювало 15 робітників. (знаходиться по вул..Шевченка).  Вони щорічно переробляли 50 тис. пудів зерна. До тепер збереглася печатка млина тих часів з надписом «Бобринецький млин укрглавмукамола» (фото печатки)
З часом млин переобладнали на дизельний. В 1920-х роках директором млину працював В.Усатов, робітниками - Попов Михайло Лукянович та Димура Антон Митрофанович. З січня 1924 року по грудень 1927 року та з 1946-1949рр. механіком по обслуговуванню дизельного двигуна був Римарчук Олекасандр Іванович (1887-1975).


(на фото). Його дружина – Сулима (дівоче прізвище) Олександра Іванівна була спадкоємницею козацького роду. (на фото в українському вбранні).


(довідка про місце роботи видана Римарчуку О.І.)
                                                            (на подвір'ї млина)
У період окупації району німецько-фашистськими загарбниками (1941-1944) млин було зруйновано. Зі слів Димченко В.І., який проживав на Рогозівці: «ми малими хлопчаками бачили  вибухи по той бік р.Бобринки, чули як гуркотіла ворожа техніка та пролітали літаки». Після звільнення Бобринеччини від німецьких окупантів «Бобринецька мельниця Кіровоградского облмельтресту» була відбудована та знову запущена в виробництво. В кінці 40-х на початку 50-х років на млину та в олійному цеху працювало близько 40 робітників.
                                                                        (фото колективу).

В 1970-х роках директором Бобринецького харчокомбінату (млин входив в його склад) призначено Моргуна Мусія Афанасійовича.

Колектив млину та олійного цеху кінця 1970-х років: 1 ряд зліва направо Бугаєнко Поліна Михайлівна, Кравченко Валентина, Санкова Марія Іванівна (бригадир), Прокопчук Марія, Кроп’як Надія, 2 ряд – Ретьман Надія, Зборошенко Надія, Бабій Любов Іванівна, Раченко Надія.
(На фото колектив харчокомбінату: перший ряд зліва на право Рожкован Ф.Й., Посна М.Ф., Поповкін В., Моргун М.А., Коваленко М., Хворостенко М., Колісніченко М., Прядко Б.,другий ряд з права на ліво Черняєва Н., Димура Г., Білоцька Н., Біжанова Л., Жук К., Мозгова Л., Донченко, Крамаренко, Колесник Т., Трохименко М., Іщенко В., Найденко О., Кульчицький (механік), Луценко М., Фомін (конюх), третій ряд  зліва на право Свердленко Л., Головня Н., Таран Ф., Крутько Л.І., Лігостова В., Харчевна Г., Левченко Н.)
У 1960-1970 роках вулиця  Каштанова (Кірова) була однією з головних, бо свій  початок брала на Рущині і тягнулася далеко, аж до Зеленого Клину. Замість каштанів обабіч росли багатовікові акації: з одного боку білі, з іншого — жовті. Понад окраїною розташувалися ряди кущів. Не було доріжок, натомість - глибокі рівчаки, куди стікали дощові води та нечистоти. Цікаво було спостерігати за дітлахами, які навесні пускали кораблики чи сірники і мандрували наввипередки аж до мосту по стрімким течіям. Перед мостом навпроти магазину продавався керосин. Жителі міста приходили зі своїм  посудом купувати горючу суміш для нагрівальних приладів. За мостом, праворуч стояв кам’яний млин, який мав дизельний двигун, що запускався від загорання нафти. Біля нього склади. Зліва біля млина стояла довга хата на трьох господарів, яку було знесено під новобудови в 1960-х роках. Залізне серце млина було чути на все місто, його поважний повільний звук «пу-пу-пу-пу» говорив, що місто живе своїм життям. Діти полюбляли гратися коло млина, біля якого завжди було людно. Особливо приваблювала дітвору широка металева труба, яка простягалася до потічка. Димченко В.І. згадує, як батько говорив: «їдемо до Патики, молоти зерно».
Станом на 2016р. наше місто налічує не велику кількість млинів, зокрема млини: ПрАТ ВДО Асоціація «Південна» (м. Бобринець, вул. Кірова, 3), «Формула – Млин» ТОВ «Формула ТТГ», сільськогосподарський багатофункціональний  кооператив "Бобринець-млин", дата реєстрації 22 листопада 2001р. (місто Бобринець, вул.Шевченка, буд. 83, кВ. 2), млин ТОВ (керівник Яновський О.В.). Млини зареєстровані  в наступних галузях економічної діяльності: виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості. 
Проходячи сучасними вулицями, сьогодні,  ми не побачимо  вітряків та водяних млинів  і пролетить жалісна думка, що не цінували, не вберегли й нащадки вже не побачать, не почують того  вікового духу минувшини. Чи могла доля пам'яток старовини  скластися  інакше?  Можливо, та час невблаганно біжить , стираючи все на своєму шляху і лише людська пам'ять  допомагає відновити звя'зок поколінь.

P.S. Дякую за надані матеріали для друку : Гранкіну В., Мельніковій Л.Т., Димченко В.І., правнуку Римарчука О.І - Іващенку В.С., працівникам харчокомбінату - Крутько Л.І. та Іщенко Л.


1 коментар:

  1. кредитна компанія, яка надає мені кредит у розмірі 5 000 000,00 доларів Коли інші кредитні інвестори нехтують моєю пропозицією, але містер Бенджамін Лі надає мені кредит на успіх. Вони безпосередньо беруть участь у фінансуванні позики та проекті в частині інвестицій. вони надають фінансові рішення компаніям та особам, які шукають доступу до фондів ринків капіталу, вони можуть допомогти вам фінансувати ваш проект або розширити свій бізнес .. Контакт по електронній пошті :::: Також 247officedept@gmail.com або пишіть на номері Whatsapp на + 1- ( 989-394-3740)

    ВідповістиВидалити