Мирнівська спадщина. Купецький маєток Мохортових.

Село Мирне в Бобринецькому районі має свої традиції, звичаї та  культурну спадщину. Його історія тісно пов’язана з купецьким сімейством Мохортових .  Доречі, їх маєток мабуть один з небагатьох, що залишився з давніх часів, є не зруйнованим та може бути відновленим. Садиба займала 4 га. земель, на яких розводили кіз та овець. Будинок поміщика був величним, з високими сходами парадного входу. Аркові вхідні двері додавали  особливого  шарму та наголошували на панське призначення будівлі. Для прислуги було збудовано два корпуси: один підвальний в маєтку, інший окремий в 1913 році, який використовується до цієї пори. До теперішнього часу  сільська громада користується погрібною будовою  поміщика. Панський будинок, також,  довгий час слугував громаді села. Під час колективізації тут знаходилися контора та медичний пункт радгоспу «Радстрій»,  згодом Іванівська школа.  В просторій бальній залі довгий час функціонував сільський клуб.

Як відомо із списку землевласників Єлисаветградського повіту  за 1908 рік, власниками земель та   будівель були купець Мохортов Олександр Мойсейович та його дружина Олександра Дорофіївна.

Односельцям звісно, що власник маєтку убив власного кучера та був засуджений.

В родині виховувалося п’ятеро дітей: син Михайло та доньки Олена, Лідія, Анна і Ольга. Одна з доньок отруїлася чадним димом, друга теж померла. Поховані сестри на Іванівському кладовищі, але  час невблаганний і людська пам'ять не вічна.

Зі слів Глушко Людмили Петрівни, продовжувачки родини Мохортових, відомо, що Ольга народилася в 1897 році  проживала довгий час в Росії, має там дітей та онуків. Померла Ольга в 1973 році, в віці 76 років.

На сина Михайла, батьки покладали великі надії, тож відправили його на навчання до Москви.

Однак Перша Світова війна та прихід до влади більшовиків змусили Мохортових покинути в 1917 р. свій маєток. Місцеві переказували, що син приїздив та забрав родину  з собою, частково рятуючи частину свого майна.

Після Громадянської війни Михайло емігрував  до Франції, звідки надсилав сестрі Ользі свої фото, з яких найімовірніше працював таксистом.

Така доля ще однієї поміщицької родини-емігрантів Бобринеччини.