У часи сталінського
правління символами «гіпсового
соціалізму» називали небачені ніде у світі
"пам'ятки історії та культури", призначені, в основному, для парків. Бронзи
та інших міцних матеріалів не вистачало навіть на монументи вождям, тож у хід
пішов гіпс. Гіпсові скульптури "героїчно" витримували примхи природи
понад 20 років.
Комплексний благоустрій відбувався і в нашому місті. Так на
перехресті вулиць Каштанова-Незалежності стояла красива архітектурна споруда жінки, яка тримала на плечі маля, а воно
піднявши високо до неба рученята запускало в гору голуба миру (фото). Навколо росли
зелені насадження та майоріли яскраві квіти.
У 1961-1962 роках бобринецьке професійно-технічне училище
було визнане в числі кращих училищ країни для підготовки кадрів сільського
господарства Куби. Кубинська молодь брала активну участь в виконанні
громадсько-корисних робіт училища і району. На згадку про своє перебування
молодь посадила алею дружби у міському парк, де згодом з’явилася скульптура оленя,
який розсипався
десь наприкінці 1980-х років.
1 жовтня 1957 року в місті відбулося відкриття Будинку піонерів (колишня синагога), на подвір’ї якого стояв пам’ятник воїнам-визволителям, юнакові з гвинтівкою в руках та відважній дівчині. Пам’ятаю, що наприкінці 1970-х років від пам’ятника залишився лише постамент.
Довгий час парк ім.М Кропивницького прикрашала
скульптура колгоспниці, що тримала в руках пшеничне колосся та символізувала хлібне
багатство краю, працьовитість і добробут людей.
Ці, можливо й не модернового
зразка, скульптури людей і тварин були своєрідною прикрасою міста 1950-1970рр.
Як написав Ю. Матівос: « Мистецтво
не найвищого ґатунку, але загальну сірість кам'яного нагромадження трохи
розбавляло. Головне - на все це знаходилися кошти, хтось про місто хоч трохи
дбав».
Оптимістично вірю, настане мирний час, коли наше місто Бобринець
будуть називати найгарнішим ландшафтно-архітектурним комплексом України.
Немає коментарів:
Дописати коментар