Бобринецькі каруселі, або доріжками парку своєї пам’яті.

Теплими днями, або прохолодними вечорами  вже декілька поколінь бобринчани люблять відпочивати в парку  Кропивницького. Тож помандруємо парком минулого.

На карті забудови міста Бобринець кінця ХІХ століття є в позначках забудови центру міста «сквер». За свідченнями старожителів та за архівними документами він існував до Великої Жовтневої революції і після неї. До війни вечорами сквером та біля нього гуляли бобринчани. Під час окупації німецько-фашистські вояки в ньому хоронили своїх солдат. 47 радянських воїнів, що загинули під час визволення міста 16 березня 1944 року були поховані теж в сквері в Братській могилі. В післявоєнний час міський сквер стає центром відпочинку жителів міста та його гостей.

В 1955 році згідно рішення виконкому міськради на Братській могилі був встановлений пам’ятник виготовлений полтавською художньо-виробничою майстернею у вигляді скульптури з залізобетону воїна на постаменті. Пам’ятник «Братська могила радянських воїнів м. Бобринець» потрібно розглядати, як площу навколо скульптури, по боках якої розташовані 6 чавунних плит, на яких викарбувані прізвища похованих, біля підніжжя скульптури – «Вічний вогонь» у вигляді зірки.

На центральній алеї, яка нещодавно оновилася вимощеним кахлем, величаво стоїть пам’ятник-погруддя славному сину нашого степового краю, одному з засновників першого українського драматичного театру – М.Кропивницькому, який було відкрито 15 листопада 1972 року, з нагоди 89 - річниці створення першого Українського драматичного театру. Автор скульптор В.В.Френчко (1949 р.)

Праворуч від центральної алеї знаходиться оновлений дитячий майданчик, де завжди багато малечі.

Та колись парк був іншим,  але як і завжди привертав увагу своєю святковою атмосферою та тими дитячими радостями, що міг запропонувати.  Ще з дитинства пам’ятається карусель з фігурками тварин, на спини яких сідали маленькі діти. Такий «біг по кругу» продовжувався до 5 хвилин.  А потім , такі катання   завжди супроводжувалися покупкою морозива та газованої води. Згадуються квитки, великі за розмірами, здається по 5 копійок.

Всі хто приходили в парк відвідували «чортове колесо», з якого видно було всі панорамні краєвиди міста, навіть його окраїни . Попри висоту кататись на колесі було не страшно. Єдине, що могло налякати – кумедний тоненький ланцюжок, який служив «дверями» в кабіну. Але про нього забували, коли пересвідчувалися в  надійності. «Чортове колесо»,  що так радувало бобринчан було демонтоване в кінці 1970-х років.

Неподалік, з права від колеса знаходились каруселі «Лодочки» . Особисто для мене то було улюблене місце в парку. Шукаєш собі пару і можеш розгойдатися «до самого неба». Дух перехоплювало й згадувалися слова пісні:

В юном месяце апреле
В старом парке тает снег
И веселые качели
Начинают свой разбег
Позабыто все на свете
Сердце замерло в груди
Только небо только ветер
Только радость впереди
Взмывая выше ели
Не ведая преград
Крылатые качели
Летят летят летят…

З іншого боку знаходилась карусель «Цепочка». Вже навіть коли вони офіційно не працювали, то однокласники-хлопці, відхиляли дерев’яні дошки базової нижньої споруди, проникали до механічного обладнання, й змушували каруселі крутити нас дівчат по колу на підвісних сидіннях. Ми були птахами, що мали відчуття польоту та яскравих емоцій .

Біля однієї з альтанок продавалися квитки на прокат дитячих машинок, велосипедів та самокатів.

Та по справжньому парк я узнала тоді, коли мені виповнилося 16 і батьки дозволили ходити в парк на танці. Танцювальна площадка працювала з травня по жовтень  і збирала всю молодь міста. Більшість знайомилась саме тут і під кінець вечора пари дружно розходились по домівках. Мікрорайони Рущина та Черемушки зажди конкурували між собою. Інколи траплялися непорозуміння, але все скінчалося мирно. 

В парку ми, траплялось, прогулювали уроки,  готувались до іспитів (фото), співали пісень та просто відпочивали.

До цих пір, коли погляд потрапляє на місце літнього кінотеатру я думками наповнюю його новим змістом, новими глядацькими лавками, показом фільмів відомих українських та світових класиків.

Сьогодні парк виглядає по іншому, але і час став іншим.